Україна переживає серйозну боргову кризу. Це не перший випадок, коли ми стикаємося з неможливістю обслуговування боргів. Серйозний виклик країна пережила у 2000 році, коли вперше була проведена боргова реструктуризація. Пройшла вона тихо, а тому мало закарбувалася в суспільній думці.
Як і в минулому, так і зараз причиною формування боргових криз є тривале життя в борг і його нарощування. В оцінці боргу недостатньо користуватися лише його абсолютним розміром. Треба вживати відносний показник до обсягу економіки – ВВП. Бо всім зрозуміло, що $10 млрд. боргу для США і для України є різними боргами. Борг у відсотках до ВВП, образно кажучи, показує, яку частину року має відпрацювати вся країна для погашення боргу. При рівні 50% ВВП на це потрібно половину року.
Мало яка країна мала такий низький показник державного боргу.
Та наша новітня історія вчить, що українських політиків вона нічому не вчить. Уроки 2000 року швидко забулися. І коли країна зіткнулася з проблемами (світова криза 2008-2009 рр.), то замість чесної розмови з суспільством та адекватних до ситуації дій країну повели дорогою блуду – в борг. Життя в борг приховує проблеми, створює ілюзію їх відсутності, але проблеми від цього не зникають, а тільки поглиблюються. І настає час, коли вони «рвуть», як це відбувається зараз, коли країна вдруге опиняється в ситуації неможливості виплат по боргах. Дуже важливо зрозуміти, що нинішня ситуація виникла не сьогодні, а є продуктом дій чи бездіяльності не одного року. Це добре видно з
малюнка, що демонструє динаміку боргу після його найнижчого значення (до ВВП) у 2008 р.
Порівняно з початком 2008 р. державний борг України станом на 1.07 2015 р. виріс у 12,4 рази, а відносно ВВП – з 12,3 до 70,3%.
Найбільше зростання боргу (як в абсолютному, так і у відносному значенні) відбулося у 2014 році. За цей рік він збільшився на 516 млрд. грн., або на 30 відсоткових пунктів по відношенню до ВВП (з 40,2 до 70,3%).
Дехто здивується такому результату, бо ми багато разів чули оцінки, за якими минулого року борг зменшився.
Своєрідна арифметика у цих деяких оцінках, бо робиться вона в доларах, який тільки за минулий рік зріс у ціні майже вдвічі. При цьому «забувають», що значна частина наших боргів – внутрішні, гривневі, а не доларові. На початок 2014 року таких боргів було 49% (284,1 з 584,8 млрд.) і на їх суму масштаб девальвації не впливає. Звичайно ж, я не відкидаю девальваційного впливу на борг. І для коректності провів перерахунок усього українського боргу (і внутрішнього, і зовнішнього) при стабільному курсі (5,05). За ними приріст боргу за 2008-2014 рік склав майже 600 млрд. грн., з яких 36,5% є продуктом 2014 року. Відсотковий внесок цих років у
приріст боргу відбивають наступні дані (%):
Об’єктивності ради зазначу, немала частина боргу минулого року не є продуктом цього року. Він містить і приховані боргові проблеми минулих періодів, що офіційно ніде не відбивалися (наприклад, НАК «Нафтогаз України»).
Нагадаю і те, що початок творення боргових проблем треба бачити з кінця 2008 року.
Розуміння того, як формувався державний борг важливо для кількох принципових речей. Перше. На проблему треба реагувати не тоді, коли вона «рве» сама, а тільки-но вона зароджується, не допускаючи її подальшого прориву. Друге. Важливо розуміти і те, що жодна проблема сама по собі не розсмокчеться. Не можу оминути «видатної перемоги» над кредиторами, особливо в частині так званого «списання» боргу, за якою за надану кількарічну передишку "подарували" 20-річні виплати прийдешнім поколінням у відсотках до масштабів ВВП незалежно від самого боргу. Мушу водночас наголосити й на іншому. Якби нам навіть справді списали борги, це не вирішує наших проблем, бо не усуває причин їх виникнення. А тому країна потребує рішучих, непростих і не завжди популярних, але, переконаний, зрозумілих думаючим людям дій. А з такими діями у нас, як завжди, дефіцит.