«Економічна ситуація потребує адекватних дій»

Віктор Пинзеник: «Я завжди відчував себе найманою для суспільства особою»

14.10.2009
"Золотий резерв"
Один з найвідоміших економістів сучасності народився в селі Смологовиця Закарпатської області. У школі хотів бути ким завгодно, лише не економістом. Мріяв навіть про журналістику, писав для газет, та все змінив батько, який запропонував іти на економіку. Тож 1975 року Віктор закінчив економічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка. У студентські роки опанував гру в преферанс. Виявляється, на економічному факультеті вважалося поганим тоном не вміти цього. Особливо цікавим, на думку Віктора Пинзеника, є обдумування гравцем неординарного ходу, а тому преферанс не терпить шуму, скатертин (на них карти не ковзають) і жінок (можеш відчувати симпатію й уступати їм). Полюбляє його й донині: гра дозволяє забути про навколишній світ і зосередитися. Рекорд – три дні безперервної гри. Здобувши вищу освіту, Віктор Пинзеник вступив в аспірантуру ЛДУ ім. І. Франка, а згодом у докторантуру Московського держуніверситету ім. М. Ломоносова. Працював на кафедрі економіки та управління народним господарством економічного факультету ЛДУ. Віктор Пинзеник затятий курець, проте абсолютно не вживає алкоголю. За два роки до перемоги Віктора Ющенка на виборах дав слово не пити спиртного й дотримав його. А опісля не захотілося знову починати. Каже, так може статись і з курінням. Відпочиває в горах, у наметах. Обожнює купатись у холодних гірських річках. Одна з улюблених – Лімниця, що на Івано-Франківщині – вважається найчистішою річкою Європи. До вподоби йому й музика. Каже, що може опанувати будь-який інструмент. Удруге одружений. Нинішня дружина Марія теж економіст. Віктор Пинзеник має двох доньок від першого шлюбу – Ольгу та Юлію, і двох синів від другого – Володимира і Віталія. Марію зустрів в університеті ім. І. Франка. Вона була студенткою, він – викладачем. Побралися 1993 року і до сьогодні живуть щасливо.

Доньки та сини Віктора Пинзеника
 – Вікторе Михайловичу, за Вашої підтримки проходить конкурс серед молодих економістів; попри шалену зайнятість, знаходите час, щоб викладати і спілкуватися зі студентами. Якою ж, на Вашу думку, повинна бути економічна освіта, зокрема банківська, чи відповідає вона запитам ринку?
– Я ніколи не полишав роботи зі студентами. Жодного року. На посаді міністра викладати, на жаль, удавалося лише по неділях, іноді по суботах. Це та частина роботи, яка завжди приносила задоволення, а нерідко й розрядку. Решта моєї діяльності далека від того, що я назвав би задоволенням. Були невеликі періоди такої втіхи. Але переважно дуже прикро бачити те, що відбувається, розуміючи, що має відбуватися. Українська політика часто «ворожа» професійності. Стосовно освіти, я завжди був близьким до тієї частини економіки, яка має в назві додаток «макро». Найважливіше в ній – розуміння, що економіка – це живий організм, усі елементи якого тісно пов’язані. Лікуючи нирки, розумієш, що це тільки місце, де відбувся збій усіх систем організму. Такого розуміння вкрай бракує в реаліях країни. А тому, лікуючи нирки, часто знищують серце чи печінку. Головне, чого потребує освіта – наука мислення, розуміння природи речей, їх взаємозв’язків і причинно-наслідкових зв’язків.

– Ви часто спілкуєтеся з молоддю. Яке враження вона справляє?
– Це та частина суспільства, яка несе на собі вже набагато менше відбитків минулого, нерідко не дуже добрих відбитків надій на «доброго царя». Та політики й далі нав’язують хибну і шкідливу для майбутнього ідеологію залежності людини від держави. Студентська аудиторія – це те прекрасне місце, де можна розбудити головний дефіцит країни – думаючі голови. – Чим запам’яталися студентські роки? Чи вдалося Вам зберегти друзів зі студентських, а може, й шкільних років?
– Студентські роки запам’яталися друзями, особливим характером стосунків у гуртожитку і, звичайно, незмінним для студентства преферансом. Я контактую зі своїми колегами по навчанню. Зі шкільних років, на жаль, контактів майже не збереглося.
– А коли виявили в собі любов до економіки? У школі задачі давалися легко?
– Вибір професійної освіти – заслуга мого батька. Це був його вибір. Мені важко пояснити, яким чином батько вгадав те, чого я сам іще не знав. З огляду на сьогодення, скажу, що економіка – моє захоплення. Щодо навчання, воно давалося мені легко. Але й зараз вчуся далі. Бо якщо припинив навчатися – не маєш права йти до студентів.
– Як вважаєте, в Україні вже сформована генерація молодих управлінців, котрі цілком готові прийти на зміну усталеній політичній еліті держави?
– Проблема країни не у відсутності професійних людей. Проблема – у відсутності запиту на них. Бо за його наявності кілька десятків людей на центральному рівні та кілька сотень на регіональному здатні формувати високопрофесійні команди для управління відповідними сферами суспільного життя. Дуже важливо, щоби професійність доповнювала така вкрай необхідна складова, як моральність.
– Якою бачите українську банківську систему після фінансової кризи?
– Країна, передусім її банківський сектор, потрапила у «шторм». Не всі переживуть його. Виживуть сильніші. Банківська система вийде з кризи здоровішою. Очевидно, більше не побачимо чималої кількості речей, свідками яких ми були попередніми роками. Йдеться про масштабне валютне кредитування, стрімке нарощування обсягів споживчого кредитування, відсутність страху перед ризиками розривів між строками залучення пасивів і строками здійснення активних операцій. Відбудуться зміни в банківському регулюванні. Ми вже бачимо їх. Зараз сектор пристосовується, я сказав би, майже до шокової зміни умов діяльності. Ситуація в ньому залишається доволі непростою, але кращою, ніж я очікував. Більше ризиків для установ бачу не в самому банківському секторі, а в руйнуванні макроекономічної стабільності.
– Як криза змінила Україну, що сьогодні потрібно вітчизняній економіці?
– Криза – це унікальний шанс для продовження так і не завершеного реформування української економіки. Бо під час кризи всі «виразки» випливли на поверхню, що й зумовлює її унікальну, порівняно з іншими державами, глибину. На жаль, реформування не відбулося. Поки що. Бо стан справ у державі не дає жодної можливості уникнути дуже потрібних реформ. Не думаю, що в рамках цього інтерв’ю до снаги охопити систему необхідних дій. Потрібна чесна розмова із суспільством про ситуацію в державі, про наявні проблеми та професійні дії.
– Ви неодноразово обіймали високі посади в державі, Вас п’ять разів обирали народним депутатом. Чого навчив цей досвід, як змінив Вас?
– Треба дуже швидко вчитися. Іноді щогодини. І ніколи не дотримуватися позиції, що, обійнявши посаду, маєш право бути суддею з усіх питань. Посада у владі – звичайна посада. Відповідальності значно більше.
– Високі посади – це, з одного боку, привілеї, але з іншого – великі випробування. Наскільки складно це, яких управлінських принципів дотримуєтеся?
– Не думаю, що всі зрозуміють і приймуть мою відповідь. Я завжди відчував себе найманою для суспільства особою, або, якщо хочете, тим, що називають, на жаль, дискредитованим в Україні поняттям, – слугою народу. Посаду міністра фінансів сприймав як уповноважену громадянами України особу для управління їхніми спільними коштами. Бо бюджет – це спільні кошти 46 мільйонів громадян. А щодо складності, то на будь-якій посаді необхідна професійність. Єдина особливість – має бути політичний запит чи політична підтримка професійних дій. Інакше постійно чутимемо: «Бюджет поганий, але політично його треба прийняти». Що сказано таким твердженням, я не розумію. Але такі твердження часто лунають в українській політиці.

– У житті Вам удалося досягти багато чого. Що є запорукою Вашого кар’єрного успіху?
– Для моєї роботи потрібні працездатність і голова. Це те, що мають немало людей. Але не всі у владі. Потрібен ще один елемент – випадок, або доля. Але щоб таких випадків стало більше, в державі має сформуватися політичний запит на професійні дії. Про політичний запит ми з вами вже говорили.
– Як неймовірно заклопотаній людині вдається розслаблятися, від чого отримуєте приємні емоції? Що чи хто є вашим антидепресантом?
– Очевидно, питання стосується не нинішньої ситуації. Вона незрівнянна з роботою в уряді. Бо тоді навіть будильник не потрібен був. Організм сам працює, як годинник. Мало хто знає, що 1 січня 2009 року, коли країна продовжувала святкувати Новий рік, Мінфін працював. І не тільки 1 січня... І не провина Мінфіну, що підготовлений протягом свят пакет рішень виявився не потрібним. А щодо емоцій... Немає нічого приємнішого, ніж обійми маленьких рученят. Я маю змогу знову відчути цю насолоду завдяки дворічному сину. Дуже люблю гори. Майже не буває року, щоб не провів тиждень у горах, у наметах, з друзями.
– Ви автор кількох сотень статей, кількох книг. Останні роки додали нового досвіду. Чи не плануєте написати ще щось?
– Я вже не вмію і не хочу писати в академічному стилі. Абсолютна більшість моїх статей і остання книга – публіцистичні. Книжку «Коні не винні: реформи чи їх імітація» підготував за два тижні. Точніше виконав роль писаря, бо текст уже існував у моїй голові. Тож це було дуже легко. Уже не раз думав про нове видання, але воно ще не з’явилося в моїй голові.
– Держава відзначила 18-ту річницю незалежності. Чи вірите в успішну Україну, адже все частіше з’являються песимісти, які бачать, як політика та зовнішні втручання нищать нашу країну?
– Ситуація та процеси, які ми спостерігаємо у вітчизняній політиці, не додають оптимізму. Це не вперше, на жаль. Але суспільство, яке 2004 року продемонструвало унікальну політичну зрілість, ніколи не відмовиться від майбутнього. Країна зробить прорив. Час для цього ще не настав. Та кожен з нас має зробити свій внесок для такого прориву.
Розмовляла Наталія Кузьма


Останні коментарі:
Новий коментар
Ваше Ім'я:*
Тема:*
Коментар:*
CAPTCHA
Введіть слово з малюнка *:
* - обов'язкові поля



Спілкування

Гриценко Володимир Андрійович :
Шановний Вікторе Михайловичу, скажіть будь ласка, якою ціною велася політика фіксованого валютного к ...

Віктор Пинзеник: Шановний Володимире Андрійовичу! Навряд чи скажу зараз більше, ніж сказав у своїй статті &quo ...

Бут Валентин Вікторович :
Як я розумію, протиснувши бюджет 2015, уряд взяв курс на дефолт. Якщо так, то часу виправити той кур ...

Віктор Пинзеник: Шановний Валентине Вікторовичу! Сьогодні немає сенсу говорити про щось, не вирішивши головного - здатності держави фінансувати видатки. Ця здатність втрачена у зв'язку з ве ...

Колпакчи Олег Валентинович :
Прокомментируйте пожалуйста эту реформу ЕСВ.
Особенно интересно ваше мнение об источнике (я и
...

Віктор Пинзеник: Шановний Олеже Валентиновичу! Мені важко зрозуміти рішення щодо ЄСВ в умовах, коли нестача коштів у Пенсійному фонді цього року оцінюється майже у 100 млрд. грн. А бюджет, ...

Відео