«Для реформування необхідна чесна розмова з суспільством»

По тонкій кризі

22.05.2010
"Дзеркало тижня"
№ 19 (799) 22 — 28 травня 2010
Автор: Віктор ПИНЗЕНИК (екс-міністр фінансів України, голова Українського фонду підтримки реформ)
У тихому болоті чорти водяться
«Не такий страшний чорт, як його малюють» — так подумали немало, а можливо, й більшість наших співвітчизників уже через півроку після входження у кризу. Тривога і неспокій, що відчувалися в Україні восени 2008 року в період різкої девальвації національної валюти та відпливу депозитів з банківського сектору, вщухли. Подумаєш, економіка впала в першому кварталі 2009 року на 20,2%, а по року — на 15,1%. Ми й не таке бачили. У 1994-му падіння ВВП становило 22,9%. Частина людей втратила роботу, чимало перевели у режим неповного робочого дня, громадяни та підприємства відчули серйозні проблеми з обслуговуванням банківських кредитів. Але пенсії і зарплати у бюджетній сфері платили вчасно. Щодня «рятували» чергову галузь економіки: автомобілебудування, авіапром, будівництво чи аграрний сектор. Суспільство заколисували щоденними розмовами про успішну боротьбу з кризою.
 
Після драматичного падіння ВВП у 2009 році Україна демонструє у поточному році позитивну економічну динаміку. Зростають промисловість, аграрний сектор, транспорт. Найближчими місяцями вийдуть із від’ємних значень торгівля та сфера послуг. Не проглядається перспектива відновлення у поточному році хіба що будівництва. Але нинішні темпи зростання не здатні вивести економіку на докризовий рівень. За умови досягнення у поточному році запланованих темпів зростання за обсягами ВВП країна так і не перейде з 2005-го у 2006 рік, а за обсягами промислового виробництва залишиться у 2004 році. Це масштаби економіки п’яти-шестирічної давності. Але ключова трудність не в цьому. У кінцевому рахунку економіку можна і відновити, і наростити. Головна проблема в іншому.
Баланс без балансу
Мало хто помітив, що країна другий рік поспіль живе без бюджету. Йдеться не про відсутність юридично схваленого документа під назвою «Бюджет». Бюджет має форму класичного економічного документа — балансу, синонімом якого є рівновага. Це рівновага між доходами і видатками. Забудемо про випадок, коли доходи перевищують видатки, величина якого називається профіцитом бюджету. Нам це поки що не загрожує. Країна постійно стикається з перевищенням видатків над доходами, тобто з дефіцитом бюджету (нестачею коштів). З 2003 року (90-ті роки — це окрема сумна історія) бюджет України — дефіцитний. До 2009 року це не робило проблем. За досягнутих масштабів економіки не є складним завданням відновити баланс (рівновагу), коли нестача грошей становить 5, 10 чи навіть 30 млрд. грн. Профінансувати дефіцит коштів на всі видатки можна за рахунок приватизації, позик (влізання в борг) або «проїдання» запасів — залишків коштів на рахунках уряду з попередніх років. Але утримання балансу, рівноваги між доходами і видатками стає дуже серйозною проблемою, коли нестача коштів вимірюється тризначним числом мільярдів, як сталось у 2009 році і триває у поточному. Тримати рівновагу стає вкрай важко. Надійної опори не стало. Всіх громадян, економіку країни вивели на слизьку і тонку кригу. Бюджет із таким розміром невідповідності доходів і видатків не здатний розв’язати жодної суспільної проблеми. Він сам — проблема. Бо баланс перестав бути балансом. Чому ми опинилися на крихкому льоду? Світова економічна криза не могла оминути країну, але в нас вона протікає гостріше і сильніше, ніж в інших країнах. Бо до світових викликів додалися суто українські проблеми, яких не хотіли бачити українські політики, як не хочуть бачити і зараз. Криза вивела на поверхню всі виразки нереформованих систем української економіки. Девальвація гривні, великий дефіцит та стрімко наростаючий державний борг — це суто українські надбання, що не мають жодного стосунку до світової кризи. Вона тільки загострила їх. Кризи супроводжують життя багатьох країн, підприємств, окремих громадян. І на них належно реагують. У підприємств падають доходи — вони скорочують видатки. Так вчиняє і кожна сім’я. Керуються при цьому простою і зрозумілою логікою пріоритетів. Бюджет країни — це той же бюджет сім’ї, тільки членів цієї сім’ї — 46 мільйонів. Уже наприкінці літа 2008 року відчувався небезпечний подих кризи. Стала очевидною неминучість спаду економіки, а відповідно, і бюджетних доходів. Це був шанс для України зреагувати як на кризу, так і на роками не вирішувані внутрішні системні проблеми. Але про ці проблеми не хотіли не тільки говорити, а навіть чути.
Схвалений на 2009 рік бюджет ігнорував уже зафіксоване статистикою впродовж місяців серйозне падіння економіки. Він орієнтувався на зростання. Такого потрібного скорочення видатків не відбулося. Бюджет не зводився з балансом. Наслідком цього став рекордний дефіцит минулорічного бюджету в 104,3 млрд. грн. (11,4% ВВП), що перевищує сумарний дефіцит за всі роки незалежності України. Бо при падінні доходів державного бюджету на 10% бюджетні видатки збільшили на 29%.
 
Ці цифри не збігаються з офіційними даними. У доходах 2009 року не враховано надходження від продажу СПЗ — спеціальних прав запозичення, бо вони не є доходами. Офіційна звітність не врахувала видатків, оплачених цінними паперами уряду (ОВДП), та видатків, здійснених за рахунок позик і з казначейського рахунку. Бюджет 2009 року мав обернутися серйозними ускладненнями для країни, для її громадян. Пронесло. У суспільній свідомості сформувалася думка, що все вже позаду, що ми легко пережили кризу і зараз виходимо з неї. На жаль, це далеко не так. Торік багато фахівців стали свідками неочікуваної поведінки МВФ. Незважаючи на серйозні хвороби української економіки та небажання влади лікувати їх, уряду було надано кредитів, включаючи кошти Світового банку, на 56 млрд. грн. Не треба шукати мотиви такої поведінки у політичних симпатіях чи антипатіях. Вони зумовлені світовими економічними процесами. Країні від цього не стало легше. Бюджетну дірку прикрили. Вона від цього не зникла, а навпаки, зросла. Її тільки замаскували. Соціальні виплати здійснювалися протягом року вчасно і у повному обсязі. Робилося це дуже просто. Хоче пенсіонер, вчитель чи лікар отримати 1000 грн. пенсії чи зарплати — має позичити 1000 грн. І позичали. На внутрішньому ринку майже під 30% річних. Єдина, допущена свідомо, натяжка — робили це не вчитель, лікар чи пенсіонер. Це за них робив уряд. Однак це не змінює суті формули: отримай сьогодні тисячу, завтра віддаси 1300 грн. Бо 100% доходів бюджету формується за рахунок нашої з вами кишені. Місце збирання податків та їх джерела — різні речі. Для прикладу, ПДВ проходить у бюджет через рахунки юридичних осіб, але джерелом їх сплати є виключно кишеня громадян. Країна давно не знала проблем з фінансуванням видатків. Для цього вистачало власних доходів. Дуже незначна частина ресурсів залежала від позик. З 2009 року громадяни стали заручниками гри в рулетку: пощастить — не пощастить, позичать — не позичать. Великий дефіцит та стрімке нарощування боргу країни з кожним днем збільшують імовірність другого варіанта. Країна, яка ще донедавна входила до групи країн з найкращими показниками боргу, швидкими темпами увійшла до групи країн ризику. З початку 2008 року (всього за два роки) державний борг (прямий і гарантований) зріс у 3,6 разу і досяг на початок 2010 року 316,9 млрд. грн. По відношенню до ВВП 12,3% перетворилося на майже 35%. Різко зростає боргове навантаження на бюджет. У 2008 році 2% надходжень загального фонду йшло на сплату відсотків за боргами. Торік цей показник збільшився до 6%, а поточного року на ці цілі піде майже кожна десята гривня доходів загального фонду державного бюджету.
 
Громадяни стали заручниками страусової політики. Проблема вже не тільки в тому, що завтра не стане чим платити. Виникають серйозні ризики іншого плану.
Вірні послідовники
Новий уряд став вірним послідовником свого попередника. Бюджет на 2010 рік яскраво ілюструє наміри його політики. Очевидно, що з дефіциту в 11,4% ВВП неможливо за рік вийти на звичні для країни, безпечні 2%. Його можна було, більше того, зобов’язані були не допустити. Але такого бажання не було. І цього вже не змінити. Дуже важко за рік закрити бюджетну дірку, що швидко розростається. Але серйозно зменшити її — обов’язок відповідальної влади. Новий уряд провів через закон бюджет із дефіцитом у 5% ВВП — 57,7 млрд. грн. Реальний розмір такого дефіциту я вважав би проривом нинішнього уряду. Але це той випадок, коли говорять «не вір очам своїм». Попередній уряд запровадив порочну практику поділу дефіциту бюджету на частини. У тексті закону наводилася одна цифра, а в таблицях, що визначають джерела фінансування дефіциту, — інша. Отримали хороший інструмент маніпулювання громадською думкою. Дефіцитом називають тільки частину дефіциту, хоча реальна його цифра значно більша. У табличних матеріалах бюджету цифра дефіциту уже не 57,7 млрд. грн., а на 30,5 млрд. грн. більша. Саме на таку суму передбачено виділити кошти на рекапіталізацію (відновлення) банків. Ще одна частина дефіциту прихована через завищення доходів. І в цьому сенсі ми бачимо вірних спадкоємців. Поточного року до загального фонду планується отримати 218,6 млрд., що на 40% більше, ніж попереднього року. Нереальність цієї цифри добре ілюструє динаміка доходів перших чотирьох місяців. До бюджету за цей період надійшло 58,2 млрд. грн. Це — на 19% більше, ніж попереднього року. А якщо врахувати неповернення ПДВ цього року (порівняно з минулим роком воно менше на 4,8 млрд. грн.), то реальне зростання становить менше 10%. Завищення доходів (а отже, й прихований дефіцит) я оцінюю в 30 млрд. грн. Ноу-хау уряду є відсутність зафіксованої цифри видатків. Вона формально нібито є. Водночас п’ять статей закону про бюджет-2010 дозволяють уряду перевищувати видатки понад затверджені (зі стандартним формулюванням — з відповідним уточненням розміру дефіциту та державного боргу). Згадаймо ще одну «дрібничку» — газову. Порівняно з минулим роком ціни на газ майже не змінилися. У той же час для покриття різниці у цінах на газ у 2009 році витрачено 30 млрд. грн. Цього року реальних джерел закладено лише 0,7 млрд. грн. Або цю дірку покриє невідомо хто, або ж закриють самим «Нафтогазом України». Підсумки невтішні. Декларований дефіцит у нібито 5% ВВП перетворюється реально на майже 16%, або на 170 млрд. грн. (з урахуванням важко оцінюваних «апетитів» щодо права перевищення встановлених законом розмірів видатків). Сумно дивитися на такі урядові змагання — хто зробить більшим дефіцит, хто більше наростить борг країни. У 2008 році 6,4% видатків державного бюджету покривалися боргами, у 2009-му — 29,5%, а в поточному — майже 40%. Життя в борг — не просто дорога в глухий кут. Вона може призвести до нових серйозних випробувань.
Привид дев’яностих
У декого може виникнути закономірне питання: навіщо така прискіплива увага до бюджетних проблем, а де ж тут економіка, її розвиток? Однак відношення цих питань до економіки не просто важливе, а в нинішніх умовах — ключове, фундаментальне. За три докризові роки (2006—2008) в основний капітал в Україні інвестовано майже 550 млрд. грн. Менше 10% цієї суми припадає на державний і місцеві бюджети. Домінуюча частина вкладень, що забезпечували розвиток української економіки, — приватні. Ключова цінність для будь-якого власника грошей (інвестора) — можливість зіставлення доходів і видатків, тобто оцінки прибутку від вкладень коштів. Вона, у свою чергу, залежить від стабільності «метра», яким вимірюють доходи та видатки. Всі добре пам’ятають важкі наслідки девальвації національної валюти (змінився «метр»). Доходи людей залишилися без змін, а видатки з погашення та обслуговування валютних кредитів зросли на 60%. Це стосується всіх без винятку економічних відносин. Бюджетний дефіцит нинішніх розмірів — це постійно занесена сокира над стабільністю «метра». Неможливо передбачити, коли і в яких розмірах зміняться ціни чи обмінний курс. А характер цих змін в умовах подібної незбалансованості такий, що доходи і видатки при зміні «метра» змінюються неоднаково. Цілком правильно прораховане прибуткове інвестування має всі шанси стати збитковим. І не з вини інвестора (його помилки), а з причин зміни довжини «метра». Така загроза вбиває бажання інвестувати (згадаймо відплив депозитів з банків унаслідок девальвації депозитів, що раніше були ресурсом кредитування розвитку національної економіки). Серйозні коливання «метра» можуть взагалі знищити інвестиції, оскільки гроші не здатні виконувати функцію заощаджень (зберігати свою вартість), без якої інвестиційний процес взагалі неможливий. Більшість із нас була свідками цих процесів у 90-х роках. Чому привид тих років блукає зараз країною? На покриття дефіциту бюджету поточного року потрібно позичити 160 млрд. грн. (допускаючи надходження 10 млрд. від приватизації). Крім того, на погашення старих боргів потрібно ще 24 млрд. грн. До того ж остання цифра занижена з причин нереальності декларованої цифри дефіциту. Де, на якому ринку можна позичити 160—180 млрд. грн.? Такого обсягу ресурс неможливо знайти всередині країни. При постійному погіршенні показників дефіциту та державного боргу — неможливо і на зовнішніх ринках. Не варто в наших умовах розраховувати на приватизацію. Це все одно, що кидати гроші у ненажерливу грубку. Та й на пристойну ціну годі сподіватися за наявних фінансових ризиків. У країні, влада якої ключовою своєю реформою вважає «не робити ніяких реформ», реальним стає ризик покриття дефіциту за рахунок інституту, в якому неміряна кількість грошей, бо він їх «придумує», — НБУ.
Показовими є джерела фінансування дефіциту бюджету попереднього року. Його цифра дещо вища, ніж називалася раніше, бо враховано й оцінку того дефіциту, який юридично не вважається дефіцитом, але є ним фактично (наприклад, неповернення ПДВ, непроплата зобов’язань — виконаних робіт).

Варто звернути увагу на три принципові речі. Перша — поява варварських способів покриття дефіциту, що нищівно б’є по економіці. Через ПДВ, переплати податків, непроплати коштів за виконані роботи чи поставлену продукцію відбувається примусове вилучення коштів з економіки. Друга. Торік уряд отримав для фінансування дефіциту рекордну суму коштів від МВФ. Зовнішні запозичення надали ресурс для бюджету у 42,2 млрд. грн. Але й таких величезних ресурсів не вистачило. З внутрішнього ринку було залучено понад 54,3 млрд. грн. Проте внутрішній ринок зміг мобілізувати вільних коштів усього на 12,3 млрд. грн. Основну частину коштів (42 млрд. грн.) надав НБУ. Зараз Програму співпраці з МВФ зупинено. Коштів по цій лінії не надходить. При наявності чинного бюджету, якщо не вжити заходів щодо скорочення його дефіциту, ймовірність її відновлення невелика. Допускаю, що функцію МВФ у поточному році візьме на себе хтось інший, наприклад Росія. Але це нічого не змінить. У будь-якому разі потреба у позиках на внутрішньому ринку різко зростає. Станом на початок 2008 року НБУ взагалі не брав участі у фінансуванні дефіциту бюджету. За минулий рік його участь сягнула 42 млрд. грн. Це не що інше, як емісія. Але торік паралельно відбувався інший процес. Для покриття дефіциту платіжного балансу НБУ продавав тверду валюту. Всього було продано більше 10 млрд. дол. США. Відповідна кількість гривні паралельно вилучалася з обігу. Діяли два різноспрямовані потоки: один випускав гривню, другий — стерилізував її (вилучав). У поточному році ситуація на валютному ринку змінилася. НБУ не продає доларів, а купує їх. Зрозуміло, за які кошти. За чотири місяці з ринку викуплено понад 800 млн. дол. Потоки грошей ідуть в одному напрямку. Загрози для обмінного курсу та інфляції зрозумілі й очевидні: країну другий рік поспіль ведуть по тонкій, слизькій кризі. Це — небезпечна дорога. Легко провалитися або послизнутися.
Альтернатива без альтернативи
Країна, її економіка мусять стати на твердий грунт, отримати надійну опору. І я переконаний у тому, що це неминуче станеться. Бо це не є ситуація приреченості, з якої немає виходу. Ми вже таке переживали, переживаємо ми і зараз. Правда, платити за це доведеться. І що пізніше це станеться, то більшу ціну. Я не впевнений у тому, що це станеться зараз, а не після того, як послизнемося чи побуваємо під кригою. Бо один уряд годував нас розмовами про кінцеву дату остаточного вигнання кризи з нашого дому, його наступник чергову газову «перемогу» розглядає як розв’язання всіх наших проблем. Таке щоденне «годування» протягом двох років дає свої плоди. У суспільстві немає відчуття реальної ситуації. А влада збирається подолати кризу, не роблячи нічого. Очікують дива чи дій якогось «факіра», котрий чарівною паличкою позбавить країну та її громадян наростання наявних проблем. Не тільки від масштабу бюджетних проблем, а й від характеру розмов навколо них віє неприємним духом дев’яностих. Тоді теж сподівалися на диво, заявляли, що без друкарського верстата НБУ не виживемо. За кілька років такого «життя» приперло так, що довелося робити абсолютно неминучі та очевидні речі, альтернативи яким немає. Тільки довелося робити це із значно гіршої позиції, ніж можна було, не допустивши перетворення всіх на мільйонерів та серйозного спаду економіки. Бюджет повинен забезпечувати баланс між доходами і видатками. Не має жодних перспектив спробa збалансувати ситуацію за рахунок доходів. Там є резерви (внутрішні українські офшори), але не у розмірах, здатних дати адекватну відповідь на наявні масштаби бюджетної дірки. Проблема українського дисбалансу бюджету не в доходах, а у видатках. Можна було б «проковтнути» і дефіцит 2009 року в 11,4% ВВП, якби він мав разовий, одномоментний характер. У вас провалилася вулиця, її відремонтували — і завтра цих видатків немає. Проблема в тому, що основна частина дефіциту має базовий характер. За реальними доходами ми сьогодні повернулися у 2005 рік, а за видатками — ми у реальному 2010 році. За падіння реальних доходів державного бюджету за минулий рік (скоригованих на інфляцію) на 22% реальні видатки збільшилися на 11%. У поточному році при зменшенні реальних надходжень на 7% видатки хочуть наростити на 9%.

Дисбаланс, як бачимо, посилюється. Великий базовий дефіцит, стрімко наростаючий борг на його покриття створюють дуже небезпечне зачароване коло. Дефіцит починає самовідтворюватися, а борг — породжувати дедалі більший борг. Розірвати це зачароване коло без скорочення видатків не вдасться. За моїми оцінками, загальний рівень усіх публічних видатків становить 55% ВВП, тоді як у попередні чотири роки він перебував на рівні 43—45% ВВП.
Неминуче лікування
Скорочення видатків — це не чиєсь маніакальне бажання. Ситуація банально проста: немає з чого платити. Бракує не 5—6%, а цього року вже майже 40% коштів. Нагадаю, що фактично платиться з кишені громадян. А вона з великою діркою. Закрити цю дірку боргом сьогодні — означає збільшити дірку завтра. Дві основні проблеми зумовлюють бюджетну дірку — газова та пенсійна. На покриття різниці у цінах на газ торік із бюджету витрачено 30 млрд., на виплату пенсій — 65 млрд. грн. Навіть безвідносно до нинішньої ситуації діюча система цін на газ не має права на існування. Бо це система, за якої за газ, спожитий заможними, сплачуть малозабезпечені громадяни або ті, хто взагалі не споживає його. Ціни — найгірша відповідь на соціальні питання. Бо ціна не бачить споживача, його матеріального стану. Виграють від цього ті, хто більше споживає. А споживають більше громадяни з більшими доходами. Підтримку мають одержати малозабезпечені. І інструмент для цього є — субсидії. Можна вести дискусію про межу, але ненормально, коли комунальні послуги для далеко не бідних громадян оплачує бюджет. Для них бюджет не призначений узагалі. Більшість із нас готові поділитися з бідним, але не поділяться з тим, хто просить допомоги з відкритого даху «Бентлі». У той же час ми спокійно ставимося до того, що такі кошти надаються навіть без прохань заможних людей. Бо це робиться автоматично, через ціну. Вся система пільг має бути ув’язана з доходами громадян. Допомога при народженні дитини не має значення для заможної сім’ї. Для багатьох — це лише обід у ресторані. А право на її отримання мають усі. Ще раз наголошу: можна сперечатися про поріг доходів, нижче якого призначається допомога. Але не можна призначати її всім. І йдеться не про малу суму видатків. За законом про держбюджет на поточний рік, сума видатків на ці цілі сягає 24 млрд. грн. (включаючи інші форми допомоги). Подібний підхід має бути застосований і до інших форм соціальної підтримки. Не вирішений пласт проблем є і в Пенсійному фонді. За масштабами видатків він майже зрівнявся з доходами загального фонду державного бюджету. З кожних 10 грн. пенсії 4 грн. немає з чого виплатити. Виплачує бюджет. Є підстави хвилюватися нинішнім і майбутнім пенсіонерам, хоч би як заспокоювали владні урядовці. Деякі пенсійні рішення очевидні. У першу чергу йдеться про єдині правила пенсійного забезпечення. Мова не про те, що в усіх має бути однакова пенсія. Вона має бути призначена за єдиними для всіх правилами. Сьогодні в Україні більшості пенсіонерів пенсія нараховується на розмір зарплати, яку вони отримували. Для «обраних» пенсіонерів її нараховують за нинішнім заробітком аналогічної категорії працівників. Дискримінація очевидна. Як і в тому, що в одних вона становить 90% заробітку, а в інших — 1,35% за рік. Це мораль української пенсійної системи. Мораль для обраних. Ненормально, коли для частини громадян не існує поняття пенсійного віку взагалі — у них працює поняття вислуги років. До того ж для декого годинник нерідко йде удвічі швидше. Це дискримінує саму ідею пенсії як способу захисту людини, коли вона вже не може працювати. Якщо є проблема залучення людей до роботи у певній сфері, то відповідь на проблему має дати зарплата, а не прискорення ходу годинника. Саме через зарплати має бути надана відповідь і на розмір пенсії. Рано чи пізно не уникнути і рішень щодо загального пенсійного віку. Бо це компроміс між віком та розміром пенсій. Ці та подібні до названих рішення потребують чесної, відкритої розмови з громадянами. Ніхто, крім нас самих, не розв’яже наших проблем за нас. Переконаний, що абсолютна більшість наших співвітчизників здатна зрозуміти і сприйняти неминучі рішення. Не сумніваюся і в тому, що в немалої частини читачів стосовно цієї частини матеріалу відбуваються змагання голови і серця. Голова розуміє, а серце опирається. Тим більше, слухаючи щоденні заколисування влади про відсутність проблем. Влади, яка боїться своїх громадян, не довіряє їм і бачить у них виключно електорат, а не зрілу політичну націю. Хочу підтримати у дискусії ваші голови. Мало кому подобається скорочення видатків. Як не подобається й інфляція чи девальвація національної валюти. Але великий дефіцит і стрімко наростаючий державний борг, з одного боку, інфляція та девальвація — з іншого, як кажуть, два черевики — пара. Неможливо досягнути стабільності, не скоротивши видатків. Якщо хочемо стабільності, мусимо зрозуміти скорочення видатків.
P.S. Ми хочемо жити у добротному українському домі. Я не ставив собі за мету говорити про всі елементи облаштування такого дому. Мова йшла виключно про фундамент. Бо коли руйнуються конструкції будинку, то в першу чергу рятують фундамент. Бо це — основа облаштування інших елементів. Реалії життя сьогодні дають небагато підстав для оптимізму. Одначе прорив неминучий. Не зроблять сьогодні — зроблять інші завтра. Бо ніхто не здатний зупинити волю наших громадян жити краще, бачити добру перспективу своєї країни, своїх дітей та онуків.

Останні коментарі:
Новий коментар
Ваше Ім'я:*
Тема:*
Коментар:*
CAPTCHA
Введіть слово з малюнка *:
* - обов'язкові поля



Спілкування

Гриценко Володимир Андрійович :
Шановний Вікторе Михайловичу, скажіть будь ласка, якою ціною велася політика фіксованого валютного к ...

Віктор Пинзеник: Шановний Володимире Андрійовичу! Навряд чи скажу зараз більше, ніж сказав у своїй статті &quo ...

Бут Валентин Вікторович :
Як я розумію, протиснувши бюджет 2015, уряд взяв курс на дефолт. Якщо так, то часу виправити той кур ...

Віктор Пинзеник: Шановний Валентине Вікторовичу! Сьогодні немає сенсу говорити про щось, не вирішивши головного - здатності держави фінансувати видатки. Ця здатність втрачена у зв'язку з ве ...

Колпакчи Олег Валентинович :
Прокомментируйте пожалуйста эту реформу ЕСВ.
Особенно интересно ваше мнение об источнике (я и
...

Віктор Пинзеник: Шановний Олеже Валентиновичу! Мені важко зрозуміти рішення щодо ЄСВ в умовах, коли нестача коштів у Пенсійному фонді цього року оцінюється майже у 100 млрд. грн. А бюджет, ...

Відео