«Для реформування необхідна чесна розмова з суспільством»

Віктор Пинзеник: Про «наркотик» для економіки, популізм і невідкладні реформи

05.12.2009
  У когорті українських політиків та управлінців Віктор Пинзеник посідає особливе місце. І не тільки тому, що він неодноразово обіймав високі державні посади (перший і «рядовий» віце-прем’єр, міністр економіки і фінансів, народний депутат чотирьох скликань) і має як на лівому фланзі політикуму, так і в центрі чимало суворих опонентів і критиків. Бо ринкові реформи, на яких він наполягав, часто-густо пробуксовували й не давали обіцяних результатів. Засновника й лідера партії «Реформи і порядок» інколи з осудом називали ринковим фундаменталістом. Не зрозуміли його й у нинішньому уряді, коли він оприлюднив свої погляди на методи боротьби з кризою. І все ж Пинзеник — це фахівець, яких у країні не так уже й багато. Чи не про це свідчить і той факт, що в Україні й досі немає міністра фінансів?

Вікторе Михайловичу, ви відомі як принциповий послідовник ліберальних право-консервативних поглядів. Чи бачите ви сьогодні людей такого ж спрямування, до того ж не уражених популізмом, серед претендентів на президентське крісло?
— На жаль (зітхає), на популізм нині страждають усі. Всі говорять про мету: хороше життя. Але ніхто не дає відповіді на головне запитання: якою дорогою йти до цієї мети, які рішення для цього мають бути прийняті? Тобто є добрі гасла, але майже неможливо оцінити їхню реальну цінність, а от популізм помітний, як мовиться, і неозброєним оком у всіх претендентів. Я не можу виокремити жодного.
Здається, вже минуло 9 місяців від часу вашої відставки з посади міністра фінансів. Ви не жалкуєте про свій крок? Що за цей час народив уряд Тимошенко, принаймні, в економіці?
— Цей уряд не здатний народжувати нове життя. Він, на жаль, народжує лише проблеми. Уряд не вирішував проблем — він на них спокійно споглядав, а отримавши доступ до своєрідних «наркотиків» у вигляді кредитів, нарощував їх. І замість того, щоб лікувати економіку, цими «наркотиками» створюється видимість, що в нас усе добре. Як наслідок — країну втягують до суто українського варіанту кризи, який уже зовсім не пов’язаний зі світовою. За цей рік в країні народилися й посилюються серйозні системні проблеми, які, повторюю, несуть ризик виключно українського варіанту кризи, що виходить із надзвичайної розбалансованості нашої фінансової системи. Я вважаю, цієї аргументації достатньо, щоб зрозуміти мотиви мого рішення про відставку.
— Чи не найбільша економічна проблема, з якою нині стикається наш уряд, — це відсутність інвестицій у економіку. Ми програли в цьому питанні усім нашим конкурентам на цьому ринку. Чому?
— В інших умовах можна було б говорити, наприклад, про судову систему, про регуляторне середовище, вказуючи, що вони недосконалі або й просто погані. Нині ж — немає сенсу, бо ключовий ризик криється саме у фінансовій сфері. У країні, обтяженій дефіцитом і боргами, виникає постійний ризик інфляції та зміни обмінного курсу. А що це для будь-якого інвестора? Йому дуже важливо мати той стабільний метр, яким рахують доходи й видатки. Він не може ухвалити рішення про інвестицію, тому що не знає, яким буде той грошовий стандарт. І дійсно, хто знає, яким буде курс національної валюти навіть у найближчому майбутньому? Його прогнозувати неможливо, коли дефіцит бюджету вимірюється цифрою, що перевищує 10 відсотків ВВП. Цей дефіцит неможливо покрити за рахунок боргів (2009 рік — виняток, тому що МВФ чомусь узяв на себе незвичну для нього роль донора нашого бюджету). Така ситуація — нестандартна. Далі уряд уже не зможе позичати, бо нестача коштів вимірюється сотнями мільярдів гривень. А тому існує постійний ризик — включення друкарського верстату. І саме це не дозволяє інвесторові бути спокійним за свої гроші. Тож, до того часу, поки країна не відновить фінансовий спокій, очікувати на інвестиції не варто.
— Що можна сказати про рівень співробітництва уряду з МВФ? Хто насправді винен у тому, що Україна не отримала четвертий транш?
— Відповідальність за це варто покласти виключно на українську владу. Вона бере на себе певні зобов’язання, а МВФ — звичайний кредитор, що вимагає певних дій, які дозволять повернути назад гроші. На жаль, я не можу сказати, що й поведінка Валютного фонду була ідеальною. Звичайно, він дуже полегшив пристосування до кризи, бо без нього реакція курсу гривні мала б бути зовсім іншою. Сьогодні ми б мали курс не 8 гривень за долар, а значно більший. А для України це дуже боляче, бо курс пов’язаний із вартістю обслуговування валютних кредитів і зі станом банківського сектору. Але протягом поточного року Валютний фонд надавав країні гроші, не зважаючи на те, що проблеми не вирішувалися, а посилювалися. Це не робило добра для України. Бо така «допомога» тільки прикривала виразки й дозволяла говорити, що в Україні немає проблем. Нині головна загроза для країни полягає в тому, що вона має серйозні проблеми, але їх не видно. Вони замасковані. Замасковані наданими величезними кредитами. У цьому криються великі ризики для вкрай необхідного серйозного лікування, бо суспільству дуже важко зрозуміти і сприйняти необхідність такого лікування. Про гостроту загроз, що постають перед країною, свідчить дефіцит бюджету. Почну з того, що останній раз такий вражаючий його рівень (13 відсотків ВВП) ми мали у 1992 році. В останні ж роки країна не мала дефіциту більше двох відсотків. У поточному році, а також згідно з проектом бюджету на 2010 рік, дефіцит перевищує 10%. Країна лише за один рік подвоїла свої борги. Зараз борг держави становить 280 мільярдів гривень. На початок року було 189 мільярдів. Якщо раніше ми витрачали на обслуговування боргів 1,7 відсотка видатків бюджету, то за підсумками 10 місяців — 4,3 відсотка. І ця частка зростає щомісячно. Це — породження надзвичайно глибоких проблем, які можуть викликати до життя дуже неприємні явища. Лікувати їх буде значно важче, ніж на початку року. Але так чи інакше уникнути «гірких пігулок» неможливо.
 — Усі нині запитують, на що використані гроші МВФ в Україні, якщо уряд не зліквідував жодного кризового явища? Ви також не знаєте, на що пішли ці кошти?
— Це питання люблять порушувати політики, хоча економістам зрозуміло, куди пішли кошти. Частина — до Нацбанку. Ці кошти були або продані, або лежать у золотовалютних резервах НБУ. А іншу частину витрачено на залатування бюджетних дірок. (Моя оцінка цьогорічної «бюджетної діри» — з урахуванням того, що рекапіталізацію не буде проведено повністю, — 120—130 мільярдів гривень). І це законом передбачено, бо ж діра була закладена до бюджету.
Чи можете ви пояснити: спеціальні права запозичення (SDR) надані Україні на беззворотній основі, чи їх усе ж треба буде повертати?
— Ви маєте на увазі ситуацію листопада з оплатою за газ? Про неї дуже мало інформації. Я розумію, уряд не дуже хоче про це говорити, бо цього місяця ми матимемо унікальну ситуацію: головним платником податків до державного бюджету України став Міжнародний валютний фонд. Це — безпрецедентна річ. Уряд зарахував ці кошти МВФ як доходи бюджету, що дозволяє йому показати бурхливе зростання. Як наслідок, може навіть скластися враження про відсутність кризи: доходів до бюджету вже отримано більше, ніж на цей же час торік. Але ж ці кошти треба буде віддавати. Позики ніколи не включалися до доходної частини бюджету.
— Але ж нещодавно ви давали досить позитивний макропрогноз для України на 2010 рік. Він залишається в силі? Він залишиться актуальним незалежно від того, хто переможе на президентських виборах?
— Що ви маєте на увазі?
— Тоді йшлося про можливе зростання ВВП...

 — У своїх прогнозах зараз я не надто переймаюся зростанням ВВП. Бо не в цьому ключова проблема. Найбільша загроза для країни — розбалансованість державних фінансів. Це — справжня бомба. Я не хочу сказати, що ми не могли б вийти на позитивну економічну динаміку ВВП, але при тих тенденціях, що спостерігаються у фінансовій сфері, виникає ризик спаду економіки через іншу причину: включення друкарського верстату. Я назву цифри: 150 мільярдів гривень — дірка проекту бюджету наступного року, а ще не менше 50 мільярдів треба позичити на обслуговування старих боргів. Тобто треба позичити 200 мільярдів... Який ринок їх може дати? Зовнішній — навряд чи, там вже немає для нас коштів. На МВФ також можна покладатися лише до певного часу, як було цього року. Країна входить в новий рік із величезними ризиками. Альтернатива друкарському верстату в цих умовах лише одна — приведення видатків до рівня наявних доходів. Але про це навіть говорити сьогодні не хочуть.
 — Чи продовжуєте ви викладати? Як оцінюєте знання та погляди нинішнього студентства? Чи цікавить ваших студентів реальний стан економіки? Чи бачите ви в них потенціал для того, щоб його змінити на краще?
— Читаю лекції в Київському економічному університеті, в Києво-Могилянській бізнес-школі, в Інституті банківської справи, в Академії праці. Спілкування зі студентами — дуже приємна справа. Це — хороше покоління. Хоча контингент різний. Але в кожній групі є хлопці та дівчата, від знань та поглядів яких отримуєш особливе задоволення. Єдина проблема (і це, здається, проблема нашої освіти і в школах, і у ВНЗ) — їх мало вчать думати. А це ж найважливіший елемент, на якому мали б стояти наша освіта та наука. Студентів часто привчають до штампів. Через це їм досить важко самостійно вийти на логіку економічних процесів. Та все ж із цими людьми набагато цікавіше працювати, ніж із попереднім поколінням. Я однозначно не пов’язую це тільки з молодістю. Зустрічаються люди й старшого покоління, у яких добре працює голова, але легше працювати з поколінням, яке не пам’ятає старих радянських часів. Єдине, що псує молоді мізки, — це політики, які всіх привчають до того, що держава про них подбає. Ні! Будь-яка країна, яка таке декларує, — обманює. Бо дбати можна лише про невелику частину суспільства, яка насправді цього потребує. А звичка до патерналізму держави — дуже погана. Привчати молодь треба до іншого: ти сам повинен забезпечувати себе, а держава має лише створювати належні умови, щоб дати таку можливість. І цього люди мають вимагати від влади. Такий підхід стимулює ініціативу, не привчає сподіватися на когось. На жаль, протилежну позицію ми щодня чуємо з екранів телевізорів, причому від усіх основних політичних сил.
— Моє найголовніше запитання: які три реформи ви б порадили, в першу чергу, зробити майбутньому президенту України?
— Перша реформа — повернення до життя за зароблені кошти. Або інакше: збалансування видатків із реальними доходами держави. Це завдання системне й охоплює цілий блок питань від енергетичної до пенсійної сфер. Бо це головні збудники дефіциту бюджету. Друга реформа має змінити регуляторне середовище, тобто створити умови для інвестицій. Третя — оновити систему влади, змусити її виходити з того, що потрібно людям, а не з того, що бажано для чиновника. Йдеться не тільки про відому публічну проблему стосунків Президента й прем’єра. Треба домогтися оптимальної структури в уряді, яка нині побудована за галузевою, а не функціональною, як належить, ознакою. В такому разі в уряді буде лише 13 міністрів (разом із прем’єром), а не 25. Чому це дуже важливо? Зайві ланки заважають плідній роботі, створюють, вигадують перешкоди. Та ще й функції у них розмиті, і через те — немає відповідальності. Наприклад, хто сьогодні має в країні відповідати за бюджетну політику? Який саме міністр? Тим більше, що він не підписував відповідний закон. Сьогодні 450 народних депутатів плюс 25 міністрів мають право готувати проект закону про бюджет. А спитати з кого? На жаль, у суспільстві ще немає достатнього розуміння цієї проблеми, розв’язання якої надзвичайно важливе для того, щоб система влади почала працювати; щоб у виконавчої влади була жорстка вертикаль і не було, так би мовити, незалежних інститутів. У владі має бути така ж жорстка дисципліна, як і в армії. І не повинно бути структур, які нікому не підпорядковані. Сьогодні вони є. Це Державна податкова адміністрація, Державна митна служба та деякі інші, які взагалі випадають із системи державної виконавчої влади. На мій погляд, ця реформа була б надзвичайно важливою для того, щоб підвищити рівень ефективності державної влади. Якщо, скажімо, Мінфін відповідає за бюджет, то саме йому й мусять підпорядковуватися усі ті держоргани, які забезпечують наповнення казни, тобто податкова і митна служби, Фонд державного майна, Держказначейство. Тому що відповідає за виконання бюджету не податкова і не митниця, а тим більше не Фонд майна, Але, якщо вони не підпорядковані Мінфіну, то виникає, вибачте, бардак і конфлікт.
— Які амбіції має партія «Реформи і Порядок» і ви особисто у політичних змаганнях, які розгортаються в Україні? Якщо не секрет, кого будете підтримувати?
— Про партію можу сказати, що вона не має свого кандидата в президенти. А якщо запитання до мене особисто, то я не беру участі в нинішній виборчій кампанії.
— Тобто ви абсолютно відсторонюєтеся від цього процесу?
— Я не беру участі в кампанії...
Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

Останні коментарі:
Новий коментар
Ваше Ім'я:*
Тема:*
Коментар:*
CAPTCHA
Введіть слово з малюнка *:
* - обов'язкові поля



Спілкування

Гриценко Володимир Андрійович :
Шановний Вікторе Михайловичу, скажіть будь ласка, якою ціною велася політика фіксованого валютного к ...

Віктор Пинзеник: Шановний Володимире Андрійовичу! Навряд чи скажу зараз більше, ніж сказав у своїй статті &quo ...

Бут Валентин Вікторович :
Як я розумію, протиснувши бюджет 2015, уряд взяв курс на дефолт. Якщо так, то часу виправити той кур ...

Віктор Пинзеник: Шановний Валентине Вікторовичу! Сьогодні немає сенсу говорити про щось, не вирішивши головного - здатності держави фінансувати видатки. Ця здатність втрачена у зв'язку з ве ...

Колпакчи Олег Валентинович :
Прокомментируйте пожалуйста эту реформу ЕСВ.
Особенно интересно ваше мнение об источнике (я и
...

Віктор Пинзеник: Шановний Олеже Валентиновичу! Мені важко зрозуміти рішення щодо ЄСВ в умовах, коли нестача коштів у Пенсійному фонді цього року оцінюється майже у 100 млрд. грн. А бюджет, ...

Відео