«Розвиток ситуації не дає шансів уникнути адекватних дій»

Віктор Пинзеник: Чому банки не відновлюють партнерство з економікою?
28.02.2011
Виступ екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника на V форумі «Європа-Україна» 
Хочеться сподіватися, що найсерйозніші виклики для банківського сектора вже позаду.
Удар, який отримав український банківський сектор – один з найсильніших. Багато причин такого удару. У першу чергу - валютний, девальваційний. Він пов'язаний з валютними спекуляціями. Це спричинило серйозний відтік депозитів і ніякого ефекту збільшення розмірів компенсації з Фонду гарантування не дало. Бо насправді довіра виховується інакше. Сам банк має нести відповідальність через правильне регулювання його діяльності за повернення пасивів. Я не вірю, що Фонд гарантування може дати ефективний інструмент заохочення тримання депозитів. Український досвід це підтвердив.
 Безвідносно до окремих банків український банківський сектор в цілому достойно пережив складний період. Він пристосовувався, робив відповідні кроки для виживання та утримання ситуації. Банківський сектор рекапіталізовував банки. Порівняння двох цифр минулого року дозволяє відповісти, хто це зробив, у яких обсягах. За даними регулятора, капітал банків України був збільшений за минулий рік на 25 млрд. гривень, а притік іноземних інвестицій у фінансовий сектор – 2,5 млрд. доларів. Не всі ці суми можна віднести до банківського сектора. Але все ж вони підтверджують, що в основному рекапіталізацію проводили банки з іноземним капіталом. Для України це певний плюс по виходу з ситуації. Мене не лякає минулорічна цифра збитків банківського сектора, бо таким чином банки формують резерви під погані активи. Це позитивний процес. Банки позбуваються поганих активів, самоочищаються. Все це відбувалося без підтримки Уряду.
Говорячи про підтримку, я не говорю про рекапіталізацію за участю держави. Рекапіталізація в Україні банківського сектора за участю держави є прикладом того, як рекапіталізацію робити не треба. Прикро, але це гроші, викинуті на вітер. Жоден банк, рекапіталізований за участю держави, не був відновлений. Оскільки немає підстав сподіватися на іншу поведінку, я вважаю, що Україна має відмовитися від рекапіталізації банків за участю держави. Нічого доброго це не дає. Але є інші форми, де потрібна підтримка Уряду.
Що потребується?
Є кілька ризиків сьогодні.
Ми звикли до багатьох речей, які не є нормальними. Банківська система в цілому відновлюється, але в цій системі постійно тримають «заразу», яка може отруїти організм, що оздоровлюється. Абсолютно ненормальною є річ, коли банк роками тримають у підвішеному стані. Хворий банк або лікують (рекапіталізовують), або ліквідують. І ті банки, які не можливо, не потрібно, недоцільно відновлювати, мають бути негайно ліквідовані. В Україні ліквідація проводиться тоді, коли ліквідовувати немає чого, коли активів уже немає, коли все вже розтягнуто.
Це надзвичайно важлива частина для оздоровлення банківського сектора. Бо тоді повернення депозитів відбувається за рахунок продажу активів, за мінімальної участі Фонду гарантування або й без неї (вона не потрібна).
Ще одна суто українська проблема банківського сектора – прецедентні рішення судів, що дозволяли не сплачувати валютні кредити. Дуже поганий прецедент, коли деякі позичальники виграли судові позови і дійшли до вищого рівня судів, які дали їм право не повертати кредити. Ця хвиля має бути зупинена.
Я не буду чіпати податкові речі, хоча тут варто було б протягнути руку банкам з точки зору можливості сформувати значно більші резерви під проблемні активи. Бо реального стану банківського сектора ми не знаємо. Офіційна статистика його не відбиває. Реальний стан відбиває стрес-контроль. Він пройдений, регулятор його знає, він виставив свої вимоги і банки з іноземним капіталом ці вимоги в основному виконують і відновлюють капітал. Хоча це відбувається через форми нарощування капіталу банків.
Останнім часом ми стали свідками досить феноменального українського явища. Довіра до банківського сектора поступово відновлюється. Ми маємо ріст депозитів, маємо навіть надмірну ліквідність в цілому банківської системи. Я хотів би, щоб ми не судили по останніх днях, бо падіння ліквідності останнього тижня було пов’язано зі сплатою податку на прибуток у 20-х числах лютого. Це було близько 8 млрд.грн. Але найближчим часом все відновиться.
Виникла нова феноменальна ситуація: банки не кредитують реальний сектор економіки. Чому? Банки не будуть партнером сильно ураженої економіки, якщо не зробити певні системні кроки. Причин для цього є кілька. Перша: нема кого кредитувати. Покажіть, кому дати кредит без серйозних ризиків для надання кредитів? Є цілий аспект проблем, що спричиняють ситуацію, коли банки, маючи ресурс, не мають кого кредитувати.
Причина перша – великий дефіцит бюджету. А це означає, що на ринку є монопольний покупець грошей. Щомісячну потребу уряду в рефінансуванні я оцінюю приблизно у 8-9 млрд.грн. Монопольний покупець завжди пропонує банкам більш ліквідний інструмент, ніж серйозні ризики в комерційному секторі. Тобто не вирішивши проблеми дефіциту, або монопольного покупця, крім ризиків, які тут є для курсу, ми не можемо говорити про те, що банк повернеться до економіки. Але є кілька інших серйозних причин, і, на жаль, вони з’явилися останнім часом. Проблеми кредитування економіки виникають з причин серйозного зростання ризиків. Ми не знали таких проблем давно, але, на жаль, вони почали відроджуватись останніми роками.
Перша проблема – проблема ПДВ. На жаль, мушу стверджувати, що в Україні ніхто не володіє ситуацією щодо реального стану ПДВ. Її просто не знає ніхто. Бо такої інформації немає навіть на рівні центральної влади. З якої причини? Причина дуже банальна – неможливо звести баланс ПДВ на рівні країни.
Факт неприйняття податкової декларації – масове явище, яке з’явилося у минулому році, призвів, по-перше, до проблеми ПДВ, а по-друге, до проблеми того, що встановлені законом ставки податків в Україні нічого не значать. Ви можете записати 5 % податків, але у вас декларацію приймуть з податком, не тим, який встановлено законом.
Це агресивні умови для кредитування економіки. Це створює дуже серйозні ризики, які існують у всіх секторах економіки. Але є секторальні ризики, які знову ж таки з’явилися останнім часом. По-перше, в Податковому кодексі зроблена велика помилка з приводу оподаткування зерна. По суті, на зерновому ринку введений податок на експорт. Спеціальний режим звільнення при другому продажі зерна означає ніщо інше, як оподаткування експорту. З іншого боку, введена система, коли кажуть: «Ти зроби продукт, а продам його я» – квотування експорту. Це дуже поганий приклад при досить пристойному врожаї. Унікальна ситуація у світі, де країна могла б рвонути в цьому секторі. Але хто буде інвестувати чи підтримувати банківськими кредитами сектор, де заборонено розпоряджатися своєю продукцією? Але ця ініціатива має, на жаль, послідовників. Я чую ініціативи про монополізацію експорту аграрної продукції через інститут так званих державних уповноважених по експорту аграрної продукції.
Отже, підсумовуючи: ми сподіваюсь, ніколи не повернемось до тієї ситуації в банківському секторі, яка була до кризи. Бо нарощування портфеля активів банків на 70 % у рік мала б викликати тривогу вже давно. Я думаю, що банки винесли з цього урок і ситуація більше не повториться. Банківський сектор буде розраховувати в основному на внутрішній український ресурс, а не на залучення коштів з-за кордону.
Що потрібно, щоб банки стали партнерами економіки? Перш за все - ті речі, про які я говорив. Відродження банківського сектора через процедуру ліквідації, завершення рекапіталізації, очистки від проблемних активів, формування резервів. Другий блок проблем – проблема дефіциту бюджету. Третій блок – бізнес-середовище, бізнес-умови: однакові, рівні правила гри для всіх і вільний доступ бізнесу до ринків.

Останні коментарі:
Новий коментар
Ваше Ім'я:*
Тема:*
Коментар:*
CAPTCHA
Введіть слово з малюнка *:
* - обов'язкові поля

Архів новин
Для пошуку в архіві новин - оберіть
потрібну дату
 Жовтень 2019 
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31 1 2 3